Це спогади Івана Мошенського – у минулому працівника міської ради Голої Пристані, що на окупованій армією РФ лівобережній Херсонщині. Чоловік обіймав посаду начальника відділу з питань надзвичайних ситуацій, цивільного захисту населення, території та мобілізаційної роботи. Зараз чоловік працює начальником відділу з питань надзвичайних ситуацій Голопристанської МВА.
Російські війська окупували Голу Пристань у перші дні повномасштабного вторгнення, але українська влада продовжувала працювати. Наприкінці березня 2022 року окупанти викрали міського голову Голої Пристані – Олександра Бабича, який і досі перебуває у полоні.
Мошенського затримали у серпні 2022 року, утримували протягом двох тижнів і катували. Потім його відпустили, чоловік переїхав до Херсона й там зустрів деокупацію у листопаді того ж року.
Що вимагали російські військові і як вдалося звільнитися з полону, чоловік розповів проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».
«Підготовки до вторгнення РФ не було»
– Якщо пригадати 2022 рік, як на той час міська рада реагувала на новини про можливе повномасштабне вторгнення РФ? Чи готувалися до цього?
– Підготовки не було, не було вказівок. Вважалося, що вторгнення не буде. Хоча заходи попередньо були, плани різні, обласні, і робилися деякі заходи організаційні, але їх потім не вдалось реалізувати через брак часу.
– Як почалася окупація Голої Пристані, наскільки швидко?
– Голопристанська міська територіальна громада розташована на території колишнього Голопристанського району, зараз це Скадовський район Херсонської області. Це територія майже на півострові знаходиться – з одного боку там протікає Дніпро, далі Лиман, а потім вже йде Чорне море. Як зайшли з Криму російські війська, за перших пів дня наша територія вже повністю була відрізана від основної частини України.
Там основне сполучення у нас було по Антонівському мосту, який біля Херсону. Його одразу ж почали штурмувати. Прямо над містом Гола Пристань пролітали російські штурмовики, які бомбили підходи до Антонівського мосту, який захищали наші військові.
Настрій був бойовий, але зброї не було.
– Коли почалася вже безпосередньо окупація Голої Пристані, як російські військові себе поводили?
– Спочатку вони взагалі в місто майже не заходили. Якщо йшли колони – йшли повз місто. Ми з мером (Олександром Бабичем – ред.), якого потім забрали в полон, проїжджали там, намагались контролювати ситуацію, щоб хоча б знати, що відбувається.
У нас була організована місцева самооборона, але вона не була «класична». Це були групи свідомих громадян, які підтримували порядок у місті й патрулювали вночі вулиці. Спочатку настрій був бойовий, але зброї не було, просто були підготовчі заходи. Варили протитанкові їжаки, намагалися перекривати якісь вулиці. Але до цього, як згодом виявилось, не дійшло.
Йшла дуже велика колона з понад 120 одиниць техніки
Одного разу ледь фатальну помилку не зробили – вирішили закидати колону російської техніки «коктейлями Молотова». Вдалося їх (учасників самооборони – ред.) відмовити й слава Богу, бо йшла дуже велика колона з понад 120 одиниць техніки. І якби почали цю акцію, то місто б знесли одразу.
– Коли вже російських військових було вдосталь для того, щоб вони могли контролювати місто?
– Здається, вже за тиждень вони зайшли в місто, захопили районну державну адміністрацію, розмістили там своє керівництво. Це була Росгвардія. Ми на той час концентрували свої зусилля на тому, щоб забезпечити місцеве населення харчами й всім іншим. Потім сконцентрувалися на малозабезпечених категоріях громадян – багатодітні, люди з інвалідністю, маломобільні. Працювали всі служби в нас чітко, фактично до середини травня.
– Ви були очевидцем того, як затримали міського голову Олександра Бабича?
– Вони (окупаційні сили – ред.) просто приїхали, як завжди на «Тиграх» (російський військовий броньований автомобіль-позашляховик – ред). Часто ставали навпроти міської ради, кулемет направляли на будівлю. Якраз коли забирали Бабича, на місці мене не було в той день. Але з розповідей – просто приїхали, взяли його й повезли з собою.
– А що відбувалося в цей час з місцевими жителями?
– Спочатку ми організовували акції протесту, розгортали український прапор завдовжки 70 метрів. Демонстрацію влаштовували, що ми не згодні з окупацією. Ну, на той час ще не було жорстких затримань. Акцію провели, якось вдалося це зробити безкровно.
Потім ще проводили акцію, коли вже, мабуть, місяць пройшов, як затримали голову. Ми на його підтримку біля міської ради проводили мітинг. Звільнити з полону Олександра Бабича це не допомогло, але населення все одно бачило, що ми докладаємо до цього зусиль і патріотичні настрої є.
Після арешту голови ми вже не ризикували людьми – перестали ці акції проводити. Але репресивні заходи були, адже окупанти зайшли (в місто – ред.) й вже мали на руках списки бійців АТО. Забирали в полон практично всіх АТО-шників.
«Тяжко побили, живого місця не було»
– До вас прийшли 24 серпня. Розкажіть про цей день, як це сталося?
Звинувачували в тому, що ми здаємо позиції армії РФ українській владі
– Місцева колабораційна поліція проводила рейдові перевірки, вони щось шукали. Я жив на квартирі, і там зі мною був один цікавий екземпляр, мабуть, до нього приїхали, але під час цього здійснювали обшук, телефони перевіряли, і якраз у мене там лежали кілька папірців, які їх зацікавили. Не якісь таємні, але такі, що мене компрометували. Передивились телефон, там у мене, звичайно ж, всі пабліки українські. Мене затримали й відправили в місцеве відділення поліції.
– Вас намагалися схилити до співпраці?
– Спочатку ні. Перший день я взагалі просидів у камері. На наступний день з'явилися Росгвардійці чи ФСБ – головний, який керував у місті й ще двоє з них. І мене на допит відправили там же, у відділенні поліції, допитували години півтори. Почали звинувачували в тому, що ми здаємо позиції армії РФ українській владі. Головне питання, яке їх цікавило, де знаходився автомобіль міської ради.
– Після цих допитів вас почали утримувати в Голій Пристані?
Помістили в ями й там в позі ембріона довелося провести п’ять днів.
– Після допиту доправили в камеру і на вечір цього ж дня зав’язали очі будівельним скотчем. Мене і ще одного хлопчину, який знаходився у поліції вивезли у невідомому напрямку. Я більш-менш знаю територію – по поворотах і по часу руху я зрозумів, що потрапив ближче до узбережжя моря. Думав, що в Скадовськ привезли. Згодом виявилось, що це була територія одного з піонерських таборів в районі Скадовська, Лазурного.
Спочатку взагалі в один табір привезли нас двох і помістили в ями більше метра глибиною. І там в позі ембріона довелося провести п’ять днів. Важкувато це все було витримати.
«Пропонували бути стукачем»
– Окупаційні сили якось пояснювали навіщо утримували в цих ямах?
Допитував колишній співробітник СБУ — так мені здавалося. Тоді там не пропонували якусь співпрацю, а пропонували бути стукачем
– Нічого вони не пояснювали, тим паче ті охоронці, що там стояли. Це був один із пропускних пунктів, у цьому таборі скоріше за все містилися казарми окупантів й склади. Допит проводили через день. Я не знаю цю людину, тим паче не бачив. Голос незнайомий. А вже в останній тиждень на іншій локації, ймовірно, допитував колишній співробітник СБУ — так мені здавалося. Тоді там не пропонували якусь співпрацю, а пропонували бути стукачем.
– І обіцяли відпустити за це?
– Завчасно ніхто не обіцяв нікого відпускати, тому треба було добути до кінця. Після того 5 днів пробули в окопах, потім перевезли на іншу локацію. Це був дитячий оздоровчий табір «Слава» біля Скадовська. Там загальноприйнята процедура – прикували до дерева «в обіймах». Так я добу простояв, потім перевели вже у відстійник – приміщення на території табору, колишня пральня.
– А багато було разом з вами там людей?
– Спочатку було троє, місцеві жителі, двоє хлопців із Приморського, Скадовського району й один з Брилівки. Вони випадково потрапляли в заборонені для відвідування зони. Була бабуся, у неї один син в ЗСУ служив, а інший був молодий, з нею проживав. І її приводили на допит, теж погрожували.
Привезли чотирьох чоловіків з Покровських хуторів, але вони перед цим тиждень знаходилися у місті Гола Пристань, у відділенні поліції. Їх дуже тяжко побили, живого місця не було. Найжорстокіші допити проводили поліцейські-колаборанти… Використовували електричний струм та побиття і вдень, і вночі.
Незалежна міжнародна комісія з розслідування в Україні опублікувала доповідь, в якій стверджувала, що російська влада і військові багаторазово застосовували і продовжують застосовувати тортури щодо українських військових і цивільних осіб на територіях України, які перебувають або побували під російським контролем. Росія не визнає, що утримує цивільних в полоні.
– Що особисто для вас було найскладнішим за цей період полону?
– Невизначеність. Можуть убити, наприклад. Вони постійно психологічний тиск застосували. Ще як по ямах тих сидів, то кілька разів імітували розстріл, погрожували живцем закопати. Я просто чекав. Я так зрозумів, що у них вже до мене особливого інтересу немає. Була надія на те, що звільнять і мене.
Після першого допиту у мене було два зламаних ребра, печінка прим'ята
– Для вас було несподіванкою те, що вас відпустили?
– З того, що вже допити припинилися зі мною – я відчував, що, мабуть, до цього йде (до звільнення з полону – ред.). Але не знав, скільки там доведеться бути. На той час воно важко було, фізичний стан був уже не дуже такий приємний. Ще після першого допиту у мене було два зламаних ребра, печінка прим'ята.
– Потім вам вдалося з Голої Пристані переміститися до Херсону, і там ви вже були до кінця окупації?
– Через кілька днів, як повернувся з полону – я швиденько усі справи свої завершив і переїхав до Херсону. Тому що розумів, що якщо вже раз прийшли, то все одно ще раз прийдуть. Херсон був ще в окупації, але я там у родичів переховувався. Міркували над тим, як виїхати, але це було складно. Тому чекав до останнього, ну і слава Богу, звільнили ЗСУ Херсон, це було велике свято.
«Загиблі залишилися під завалами»
– Як Гола Пристань пережила затоплення після руйнування Каховської ГЕС?
– Це жахливі в принципі події тому, що, розумієте, сповіщення як такого не було. Хоча ми тут з підконтрольної території підтримували телефонний зв'язок з жителями громади і попереджали, що треба евакуюватися, бо підрив ГЕС це – за прогнозами, від 2,5 до 5 метрів у нас був. За різними версіями, за різними показниками. Але проблема в тому, що окупанти набрали найвищий рівень води і потім зробили підрив. Затопило дуже серйозно – майже 60% території – це і саме місто і навколишні села. Село Білогрудове таке було, там взагалі позносило все.
Ну найголовніше, що страшне – потопилося дуже багато людей. Потім окупанти тих потопельників вивозили, невідомо куди, і, скоріше за все десь їх поховали, в якихось ямах. Багато загиблих залишилися просто під заваленими хатами. Могло близько 200 людей потонути тільки у Голій Пристані.
На світанку 6 червня 2023 року, стало відомо про руйнування Каховської ГЕС. Українська влада тоді звинуватила у підриві греблі російських військових, які захопили, замінували і контролювали станцію з 24 лютого 2022 року. Російська окупаційна влада натомість стверджувала, що це начебто Збройні сили України вночі обстріляли і пошкодили об’єкт.
«Обстрілюють місто з мінометів»
– З якими викликами наразі стикається місто Гола Пристань?
Російські оператори дронів тренуються на місцевому населенні
– Зараз ситуація надзвичайно складна. На даний період електропостачання в місті майже немає. Деякі села у нас вже місяцями без світла сидять. Найгірше це масовані обстріли. Окупаційна армія обстрілює місто, в основному з мінометів.
Велетенська проблема це FPV-дрони. Заїжджають нові ротації – і російські оператори дронів тренуються на місцевому населенні. Дуже багато людей постраждало. Навіть просто в окремих людей прилітали дрони. Пошкоджено багато автомобілів, мопедів, велосипедів. Ну вони (окупаційні сили – ред.) куди хочуть – туди й б'ють. Тому там дуже небезпечно, люди майже з дому не виходять.
– Скільки людей залишилося там, якщо порівнювати з початком повномасштабного вторгнення?
– Залишилось дуже мало. Періодично ще деякі виїжджають, якщо, є змога. Багато людей переїхали в села, в середню частину району. А основна частина взагалі евакуювалися на підконтрольну владі України територію. Але там залишається кілька тисяч осіб, у яких складні життєві обставини – хворі батьки, старі люди. Люди ще є і в них дуже складна ситуація.
З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини південних територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
(Текст до публікації підготувала Дарина Довгопʼята)
Форум