Ви можете прослухати цей текст, ми озвучили його за допомогою штучного інтелекту:

ЛЬВІВ – Історія бібліотеки імені Василя Стефаника у Львові була перервана в роки Другої світової війни. Кожна окупаційна влада, яка приходила на зміну одна одній, грабувала книгозбірню і вивозила цінні надбання.

Президія Національної Академії наук (НАН) України видала постанову «Про історичну інституційну спадкоємність Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника». Це означає відмову від радянського походження і визнання того, що її історія почалася від Наукового товариства імені Шевченка, яке було засноване у Львові у XIX століття.

Сім років чекали у бібліотеці на рішення про повернення історичної справедливості щодо історії її створення.

Яке місце займають НТШ та створена ним бібліотека в культурно-науковій спадщині України?

У Національній науковій бібліотеці імені Стефаника у Львові відзначали 70, 80-річчя від часу її заснування, але це вносило дисонанс. Бо у багатьох виникало слушне запитання, а куди поділи історію бібліотеки до 1939 року?

Адже на той час основу установи складали:

• фонди НТШ, а це понад 300 тисяч томів книг, рукописів;
• фонди інституту «Оссолінеум», бібліотека якого налічувала більше 330 тисяч одиниць.
• бібліотека «Студіону», який був заснований братами греко-католицьким митрополитом Андреєм і отцем Климентієм Шептицькими, а це більше 60 тисяч одиниць книг.

Щодо року заснування львівської бібліотеки були дві версії:

• «Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника створена 2 січня 1940 р., як Львівська філія Бібліотеки Академії наук УРСР (Постанова Ради Народних Комісарів УРСР про організацію наукових установ в західних областях УРСР від 2 січня 1940 року)»;
• бібліотека є колишнім польським Інститутом «Оссолінеум».

А от про велику бібліотеку НТШ, з різних причин, чомусь не говорили.

Цю історичну справедливість, а саме спадкоємність від НТШ, повернула бібліотеці Національна академія наук, ухваливши відповідну постанову.

Адже саме книги зібрані НТШ становлять основний фонд бібліотеки імені Василя Стефаника.

Наддніпрянці і НТШ

Товариство імені Шевченка було створене у Львові, як перша Українська національна академія наук, у 1873 році завдяки активним українцям, які жили у різних тоді державах – Росії та Австро-Угорщині.

Це була реакція українців, їхня відповідь на Валуєвський циркуляр 1863 рокуУ 1863 році міністр внутрішніх справ Російської імперії Петро Валуєввидав циркуляр, яким істотно обмежив українське книговидання. Заборонялося друкувати українською мовою релігійну літературу і підручники, який у Великій Україні заборонив видавництво і використання наукової та релігійної літератури українською мовою.

А вже невдовзі у 1876 році Емський указ30 травня 1876 року російський імператор Олександр ІІ поставив свій підпис під висновками, спеціально ним скликаної наради. Відтак ці висновки набули в імперії сили закону.
Емський указ забороняв на території Російської імперії видання українською мовою оригінальних творів і перекладів.
Історичні пам’ятки та художню літературу дозволялося видавати тільки із збереженням російської орфографії.
Заборонялося ввезення українських книг з-за кордону, а також театральні вистави, публічні виступи та викладання у школах українською мовою.

Українські книги мали бути вилучені з бібліотек. Під заборону потрапили навіть написані українською мовою тексти до нот.
Указ зобов’язував попечителів Київського, Харківського та Одеського навчальних округів подати списки викладачів з відомостями, чи мають вони «українофільські тенденції».
Надалі викладачами у ці округи мали призначатися етнічні росіяни, а викладачі-українці підлягали працевлаштуванню у Санкт-Петербурзькому, Казанському та Оренбурзькому округах. повністю заборонив українську мову на території Великої України.

Тому українське товариство заснували в Галичині, де Австро-Угорська влада давала більше свободи народам, які тут жили, щоб могли створювати власні осередки.

Також українці заснували товариство у Львові на противагу москвофільству, яке тоді в Галичині було досить потужним.

В українській історії це була перша організація, яка взяла собі ім’я Тараса Шевченка.

У 1892 році Товариство реорганізувалося у Наукове Товариство імені Шевченка і поставило за мету діяльності – «плекати та розвивати науку і штуку в українсько-руській мові, зберігати та збирати всякі пам’ятки, старинности і предмети наукові України – Руси».

13 березня 1892 року НТШ заснувало власну бібліотеку

Статут НТШ був затверджений Галицьким намісництвом 16 листопада 1892 року.

У 1893 році першими фундаторами Бібліотеки НТШ були український перекладач, письменник, видавець Олександр КониськийОлександр Кониський народився 18 серпня 1836 року у селі Переходівці на Чернігівщині. Він навчався у повітовій школі у Ніжині та у Чернігівській гімназії і був звідти виключений за написання віршів українською мовою. Кониський навчався також у Ніжинському ліцеї, згодом склав іспит на звання кандидата права і займався адвокатською практикою.
Він належав до Полтавської «Громади», організовував недільні школи для дорослих і писав для них українською мовою підручники з граматики та арифметики.
1863 року Кониський був заарештований у Полтаві за звинуваченням у приналежності до нелегальної організації і висланий на 2 роки на північ Росії: спочатку до Вологди, а потім до Тотьми.
Повернувшись із заслання, він лікувався у Німеччині, потім мешкав у Львові, Єлисаветграді, Катеринославі, у Криму та в Києві.
Кониський був серед ініціаторів перенесення центру українського руху до Галичини. Він став співзасновником львівських часописів «Зоря» і «Правда» та ініціатором створення у Львові Літературно-наукового товариства імені Шевченка.

Кониський виклав свої політичні погляди у програмній статті під назвою «Український націоналізм». Він був противником соціалізму і революції та прихильником еволюційної перебудови суспільства.
Попри це, 1885 року Кониський був заарештований у Києві за звинуваченням в українському сепаратизмі та ув’язнений на 16 місяців.
Свій перший вірш «Сирота» Кониський опублікував двадцяти п’яти років у журналі «Основа». Він писав статті, рецензії та нариси, написав кілька романів та близько п’ятдесяти повістей, оповідань і драм.
Письменник переклав українською мовою щоденник та повісті Тараса Шевченка і написав його двотомну біографію. Він перекладав з російської, польської, англійської, французької мов, уклав російсько-український словник.
Проте найбільшу славу Кониському приніс його невеликий вірш «Молитва за Україну», який, покладений на музику Миколою Лисенком, став духовним гімном українців. (родом з Чернігівщини), український історик, археолог, етнограф Володимир Антонович (з Київщини), український педагог, історик Юліан Целевич (з Івано-Франківщини).

«Головним принципом бібліотеки була об'єднуюча роль і створення ґрунту для української мови, культури, історії. Оскільки всі слов’янські народи на той час вже мали свої академії наук, академічні бібліотеки. Іван Франко написав, що, мабуть, «ми єдиний народ, русини, які досі не маємо свого такого відповідного європейського рівня представництва».

Засновниками, ініціаторами створення товариства були наддніпрянці, великі меценати культури ‒ Єлизавета Милорадова, Дмитро Пильчиків, Федір Жученко, Олександр Кониський, Михайло Драгоманов. Це вони принесли в Галичину ідею єдності українських земель, української території, української культури, української історії. Ця бібліотека мала на меті, як було написано у статуті, підтримати розвиток української науки, плекати рідну мову.

Олександр Кониський збирав Шевченкіану в усьому світі, і в Європі, і в Російській імперії, і передав цю колекцію до Львова. Михайло Грушевський подарував книгозбірню свого батька. Також бібліотеку поповнили галицькі колекції Олександра Барвінського та інших», – розповідає Галина Сварник, наукова співробітниця відділу рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника, яка досліджувала історію НТШ.

Стартовий капітал НТШ становив 3600 американських доларів, які пожертвували українці. За ці гроші купили друкарню і дві кам’яниці для бібліотеки, зокрема у 1908 році купили приміщення, в якому зараз і знаходиться бібліотека НТШ Львівської національної наукової бібліотеки України імені Стефаника, яка успадкувала ці будинки і збірки. Це на вулиці Винниченка, 24. Через два роки було куплено також сусідній будинок під номером 26.

«До Першої світової війни частина канцелярії НТШ і багато збірок знаходились також в академічному домі. Нині це вулиця Коцюбинського.

Але під час Першої світової війни російські війська, які там розквартирувалися, знищили збірки і зробили з цього купу гною, а частину вивезли, понищили, порозкидали етнографічні колекції Гнатюка, Колеси, Драгоманова», – каже Галина Сварник.

Але вдалося врятувати велику частину фонду бібліотеки НТШ, тому що книжки перевезли в інше приміщення. Бібліотека НТШ була найбільшою систематизованою колекцією україніки у світі.

Вже до Першої світової війни вона мала у своїх фондах не лише книжки, рукописи, але й стародруки давньоукраїнською мовою, кириличні, латинські, часописи, які виходили в усіх країнах світу.

Видання бібліотеки НТШ були з понад 300 країн та інституцій. Бібліотеку формували з того, що стосувалося україніки у різних мовах.

«Це був настільки потужний рух українців у всіх країнах проживання, які творили свою бібліотеку, своє багатство у Львові. «Революція» в Товаристві імені Шевченка відбулася, коли до Львова приїхав молодий Михайло Грушевський, який зайняв кафедру у Львівському університеті і очолив НТШ.

Власне, Грушевський надав НТШ європейського наукового статусу. Вчені почали працювати в різних галузях науки на високому європейському рівні. Отримавши добру академічну освіту у різних країнах світу, вони творили українською мовою, витворили всю наукову лексику, яка була потрібна для забезпечення наукових потреб, видань. Вони об'єднали Україну, українських вчених із різних осередків, і Прага, і Берлін, і Варшава, і Відень, стали такими центрами, які працювали разом з львівським НТШ. І також відбувався обмін науковими виданнями. Все, що видавалося тоді в європейських центрах, приходило до Львова і тут концентрувалося», – каже Галина Сварник.

Окупаційні влади грабували і вивозили цінне

До Другої світової війни загалом фонд бібліотеки НТШ налічував близько 220 000 одиниць, які були внесені у каталог.

Зокрема, це найбільша збірка Івана Франка, яку він заповів, а це більше 6 тисяч книжок, які були оправлені письменником і зшиті.

Наприклад, архів Легіону Українських січових стрільців налічував десятки тисяч одиниць.

Скрізь, де опинялися українці і творили друковане чи рукописне слово, це передавалося в бібліотеку НТШ. Сюди передавали свої бібліотеки люди, які втікали на Захід у роки Другої світової війни, щоб не втратити книжки, рукописи, архіви.

Кожна нова окупаційна влада цікавилась фондами бібліотеки і найцінніше викрадала, вивозила.

У вересні 1939 року у Львів прийшли перші «совєти». Радянська влада не залишила поза увагою бібліотеку НТШ. Її ліквідували і 2 січня 1940 року радянські органи створили Львівську філію Бібліотеки Академії наук УРСР на основі 84 відомчих і приватних бібліотек. Головний корпус відкрили на базі закритого Інституту Оссолінських.

Кілька його членів, зокрема, Кирило Студинський, Петро Франко були знищені НКВД.

Майно НТШ передали Львівській філії Академії наук УРСР.

Польський шляхтич, вчений Юзеф Оссолінський на початку ХІХ століття заснував книгозбірню імені Оссолінських у Відні, а потім приватну колекцію Оссолінських перевіз у Львів і подарував містові. Бібліотека науково-культурної інституції, заснованої у 1817 році, почала працювати в 1832 році. І збирала свій архів до 1940 років.

Німецька окупаційна влада у Львові (1941-1944 роки) ліквідувала радянську бібліотеку Академії наук і створила Державну Staatsbibliothek Lemberg.

До неї увійшли кілька наукових бібліотек міста. Німці вивезли гравюри Альбрехта Дюрера. У Львові була третя за величиною колекція Дюрера у світі.

Після війни рисунки Дюрера опинились у різних галереях світу. Були відомості, що у 1954 році колекцію зі Львова частково продали на аукціоні.

У радянський час, в 40-ві роки ХХ століття, за вказівкою Сталіна польському народові було подаровано з колекції «Оссолінеум» понад 200 тисяч одиниць (рукописи, стародруки). Пізніше передали ще.

Велика частина архівних документів із зібрань бібліотеки НТШ знаходиться у Національній бібліотеці у Варшаві та Національному закладі імені Оссолінських у Вроцлаві.

«Кожен режим, який приходив на зміну один одному, нищив всі ті надбання або намагався повивозити найціннішу літературу. Німці, наприклад, вивезли всю технічну літературу, яка їх цікавила, все, що стосувалося Німеччини, німецької історії. Але німці не завдали такої великої шкоди, як завдали ці переміщення, які відбувалися під час і після війни, оскільки поляки, які мали свою національну цінність чи перлину, «Оссолінеум» вивозили свої збірки у глиб польської території. Спершу до Кракова, потім ще далі.

Поляки вивезли дуже велику частину і українських збірок, які потрапили за наказом німецької влади. Але ці вагони були сформовані разом і велика частина українських збірок, здебільшого депозитних, тобто всі військові архіви, які треба було сховати від радянської влади і спецслужб, архіви політичних діячів, які ще функціонували, такі як Олени Киселевської, Андрія Жука, Дмитра Донцова, опинилися за кордоном, в Нижній Силезії, а потім вже у повоєнний період потрапили в Національну бібліотеку Варшави.

До Вроцлава потрапила вся історія вже радянської бібліотеки, львівської, цієї академічної від 1939 до 1944 років. Документи, які стосуються львівських музеїв, галереї мистецтва, збірок мистецьких, історичного архіву, хроніки і так далі, воно опинилося у Вроцлаві у Національному закладі імені Оссолінських.

Це:

• архіви армії Української Народної Республіки,
• української держави Гетьмана Скоропадського,
• архів Легіону Українських січових стрільців,
• партизансько-повстанчого штабу УНР
• багато інших архівів таборів, редакцій, видавництв.

І збірки, які опинилися у Варшаві чи Вроцлаві, багато років були приховані, але оскільки не можна довго ховати, навіть руську бібліотеку, то не вдалося переховати безслідно. Копії з тих документів є у Львові», – розповідає Галина Сварник.

Бібліотека НТШ і «Оссолінеум» формувалися паралельно і співпрацювали між собою. Та й частина польських вчених була членами НТШ і науковці позичали один в одного книжки, допомагали їх рятувати під час війни.

«Спосіб формування бібліотеки НТШ своєрідний для українців. Це була перша національна наукова бібліотека України. Наукова продукція НТШ мала попит. І, орієнтовно, в рік НТШ обмінювалося зі ста міжнародними різними організаціями, містами і науковими інституціями. Це вважалося за честь.

Діяльність НТШ як української академії наук і утворення національної наукової бібліотеки в умовах бездержавності за своїми коренями було загальноукраїнським явищем і має для українського народу історичне значення.

Події вересня 1939 року перервали історію цієї установи, як першої національної наукової бібліотеки України. Вона разом із численними бібліотеками Львова і Галичини стала основою філії бібліотеки АН УРСР. Втрати і розпорошення фондів, ідеологічні критерії їх формування, вилучення великих пластів документів і переміщення їх до спецфонду за ідеологічними, релігійними ознаками – не повний перелік «новаторств», які тривали до початку 90-х років ХХ століття», – каже директор Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника Василь Ферштей.

Нищили бібліотеку і в повоєнні роки. У 1950-1951 роках була ухвалена компартійна постанова про «концентрацію всіх письменницьких архівів, літературних в Києві, в Інституті літератури». Зі Львова вивезли цінні книги і рукописи. А архів НТШ цензурували, звідти видалили матеріали, багато спалили.

«Вони перетрушували архів НТШ, дивилися за персональними актами, а це картотека Союзу Українок, архіви дивізії СС Галичина, які під час війни десь опинились у сховищах НТШ. Все це поїхало в Москву, потрапило в історичний архів у Львові, державний і бібліотеку Стефаника. Величезні списки заборонених і неугодних авторів, яких треба було вилучити з обігу, засекречували, перевозили», ‒ розповідає Василь Ферштей.

Дійсними членами НТШ були 333 вчені, у тому числі Іван Франко, Макс Планк, Альберт Ейнштайн, Володимир Кубійович, Степан Томашівський та інші. Михайло Грушевський очолював НТШ протягом шістнадцяти років.

Після Першої світової війни польська влада заборонила НТШ видавати шкільні підручники та організовувати курси для студентів. Тоді члени цієї організації створили Український таємний університет.

Радянська влада ліквідувала НТШ та його інституції, всю власність націоналізувала, а фонди наповнила російською літературою, виданнями. Але НТШ працювало в Європі, США, Австралії, Франції, Канаді.

21 жовтня 1989 року львівські вчені відновили діяльність товариства в Україні.

Радянській бібліотеці у Львові присвоїли ім’я письменника Василя Стефаника у 1971 році. Близько 60-70% фондів колишнього довоєнного НТШ потрапило в бібліотеку Стефаника.

Сьогодні відроджується перервана українська історія бібліотеки у Львові, яка почалась у ХІХ столітті.