«Сказав: «Я не буду ховатися за спини цих дітей 20-річних». Зібрався і пішов»
«Можливо, його немає. І тоді ти розумієш, що все, це назавжди. Але ми будемо боротися, поки їх не знайдемо. Живих або не живих»
«Кількість зниклих безвісти не стає меншою, оскільки зона активних бойових дій збільшується».
30 серпня у світі відзначають Міжнародний день жертв насильницьких зникнень. Також його називають Днем зниклих безвісти. Його запровадила Генеральна асамблея ООН 2010 року для привернення уваги до проблеми примусового позбавлення волі та ув'язнення людей, місце перебування яких залишається невідомим, що є порушенням прав людини.
Проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» дізнавався:
- Скільки в Україні налічується людей, які зникли безвісти через війну?
- Хто з жителів Запоріжжя і Маріуполя мають такий статус?
- Наскільки складно шукати військових і цивільних, які зникли безвісти, і хто цим опікується?
В Україні налічується понад 70 тисяч осіб,зниклих безвісти за особливих обставин. Такі дані у червні цього року озвучив уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин Артур Добросердов. За його словами, встановити долю багатьох із них буде можливо лише після завершення війни або активної фази бойових дій.
Добросердов нагадав, що у разі зникнення людини її родині потрібно звернутися до Національної поліції України, до Координаційного штабу з питань військовополонених, Національного інформаційного бюро, а також – до Міжнародного комітету Червоного Хреста в Україні.
Якщо у зниклого безвісти військового немає рідних, уповноважений зазвичай дізнається про його зникнення безпосередньо від підрозділів Сил оборони.
Якщо ж йдеться про цивільних, уповноважений зазначив, що моніторить ЗМІ, зокрема, ті, які працюють на окупованих територіях, а також співпрацює з громадськими організаціями, які також передають інформацію про зниклих безвісти.
«Кількість зниклих не афішується»
Незалежна міжнародна комісія ООН з розслідувань воєнних злочинів в Україні цього року вперше встановила, що насильницькі зникнення українських цивільних і військовополонених становлять злочин проти людяності. Цим Комісія наголосила на широкомасштабності та систематичності таких практик на всіх окупованих територіях.
Також Комісія ООН підкреслила наявність офіційної політики вищих посадовців Росії вчиняти ці злочини. До цього вона кваліфікувала як злочин проти людяності лише катування, вчинені російськими військовими.
Редакція проєкту «Новини Приазов'я» звернулася до Офісу уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, із запитом надати інформацію про кількох таких осіб у Херсонській і Запорізькій областях. Там відповіли, що «з міркувань безпеки» і щоб уникнути використання російською стороною цих даних «у пропагандистських цілях» точна кількість зниклих у розрізі областей наразі не афішується.
«Не став ховатися за спини 20-річних»
Олександр Редько – житель Запоріжжя, який після початку повномасштабного вторгнення став військовослужбовцем 93-ї ОМБр (окремої механізованої бригади) «Холодний Яр».
Його дружина Олеся розповіла «Новинам Приазов’я», що чоловік зник безвісти у січні 2023 року під час виконання бойового завдання на околицях Бахмуту, що на Донеччині.
«Свого часу, він був на строковій службі, потім він закінчив школу прапорщиків, мав звання прапорщика. Він побув ще 5 років у війську. І коли у нас народилася донька в 1998 році, він з того часу просто був у резерві. Тому коли почалося повномасштабне вторгнення, розумієте, що він не зміг просто. Сказав: «Я не буду ховатися за спини цих дітей 20-річних». Зібрався і пішов», – згадує жінка.
За її словами, коли чоловік пішов воювати, він ніколи не називав місця свого перебування.
«Він ніколи не скаржився ні на кого, ні на побратимів, ні на те, що йому тяжко. Такого в нього не було. Дзвонив часто. Це могло бути і два-три рази на тиждень. Намагався комусь з родини обов'язково подзвонити. Найгірше, що ми відчули, це коли обірвався зв'язок. 24 січня 2023 року вже не подзвонив, і 25 січня теж», – розповідає українка.
Після того, як Олеся отримала звістку про зникнення чоловіка, вона намагалася знайти будь-яку інформацію про обставини, за яких це сталося, а також про подальшу долю військовослужбовця.
«Ми моніторимо ворожий інтернет, їхні всі ресурси, «Телеграм». Намагаємось знайти десь якусь інформацію, фото, відеодоказ, щоб можна було зрозуміти, що людина в полоні», – каже жінка.
За її словами, також родини об'єднуються в громадські організації, щоб шукати своїх родичів.
Кожен бій за українське село, за кожен клаптик землі. Це була справді жорстока битваОлеся Редько
«До прикладу, є таке громадська організація «Обов'язково повернусь». Ми об'єдналися великою громадською організацією і разом зараз проводимо пошуки своїх рідних.
Битва за Бахмут – це найжорстокіша битва. Це справді я вважаю, що це битва увійде в історію, як сказав комбриг 93-ї, що битва за Бахмут має увійти в історію. Кожен бій за українське село, за кожен клаптик землі. Це була справді жорстока битва. Але для родичів, чиї рідні зникли в Бахмуті, це справді найжорстокіша битва. Про тих, хто зникав у січні безвісти в Бахмуті і на його околицях, в Соледарі, на жаль, дуже мало інформації. Люди перебувають у полоні. Може, фактично, знаходиться багато їх там, але родичі інформації, як такої, по цей день не мають. У багатьох статус особа зникла безвісти», – каже Олеся.
«Вийшов з дому і не повернувся»
Ігор Казак – маріуполець, який зник безвісти у березні 2022 року. Чоловік обіймав цивільну посаду у Державній прикордонній службі і залишився у місті, щоб допомагати бабусі. Дружина Ігоря Альона розповіла «Новинам Приазов’я», що востаннє спілкувалася з чоловіком 6 березня того року. А вже за кілька днів він зник.
Кожен раз він повертався, він нічого не казав, ніяких планів кудись там виїхати в нього не булоАльона Козак
«Він жив у поселені моряків, у своєї бабусі. Коли став з'являтися цей зв'язок з Маріуполем потихеньку, зі мною зв'язалася його сусідка і сказала, що Ігоря немає. І так я дізналася, що щось не те. Потім, коли вже з бабусею ми зв'язалися, то вона сказала, що сподівалася, що весь цей час він був у нас, а я весь час чекала, що він у Маріуполі. І так з'ясувалося, що 13 березня він вийшов від бабусі й не повернувся. А чого? Кожен раз він повертався, він нічого не казав, ніяких планів кудись там виїхати в нього не було. Він був постійно на зв'язку зі своїми найближчими друзями, які потім виїхали з Маріуполя. І я знаю, чим вони там жили, і про їхні плани, він би точно поділився про щось таке», – зауважила вона.
Жінка розповідає, що почала шукати інформацію про свого чоловіка у різноманітних групах у соціальних мережах. Також рідні зверталися до окупаційних органів, щоб дізнатися бодай якісь дані. Втім, результатів не було.
«Ми почали звичайно відразу шукати по всіх групах. Як ви пам'ятаєте, їх було доволі багато, коли шукали людей. Там перебували ще на той час друзі, які не виїхали, і вони шукали по всіх лікарнях, де тільки можна. Бабуся його, коли вже і місто було окуповане, пішла в так звану «міліцію», подала заяви, а бабусі 82 роки. Вони (окупаційні сили – ред.) їй сказали, що якщо він у полоні, то йому буде там краще, ніж зараз тут, і сказали їй йти геть.
Тоді я почала пошуки через волонтерів. В нього була така робота, що він мав багато знайомих і серед дотичних до військової теми людей. Я була дуже здивована, що просто його ніхто не бачив. Я не знаю, чи у 13-х числах брали когось в полон, чи були якісь там КПП, але це маленький шанс на те, що він у полоні. Є ймовірність, що людина просто загинула», – припускає дружина маріупольця.
Жодних деталей про обставини зникнення чоловіка Альоні Козак досі невідомо.
«Можливо, його немає. І тоді ти розумієш, що все, це назавжди. А з іншого боку, ти не можеш спокійно жити, наприклад, якщо ти знаєш, що він зараз там ув'язаний просто, і за нього треба битися. Це дуже знесилює, але ми не здаємося, і ми будемо боротися, поки їх не знайдемо. Живих або, на жаль, неживих», – сказала жінка.
З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини південних територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
«Зниклих безвісти не стає менше»
Координаторка груп родин полонених громадської організації «Медійна ініціатива за права людини» (МІПЛ) Олена Бєлячкова розповіла «Новинам Приазов'я», що точну кількість зниклих безвісти під час війни визначити складно.
Зона активних бойових дій збільшується і розширюєтьсяОлена Бєлячкова
«Інформація дуже чуттєва, на жаль, кількість зниклих безвісти не стає меншою, оскільки зона активних бойових дій збільшується і розширюється. Відповідно про точну кількість, на сьогодні офіційних даних ніхто не говорить, і їх проблематично визначити. Говорити, що вона зменшилася, то, на жаль ні. Можливо вона, скажімо так, нівелюється, зрівнюється за рахунок обміну військовополонених та повернення деяких цивільних з полону. А також за рахунок того, що в порядку репатріації тіл загиблих повертаються полеглі захисники. Тож йде процес ідентифікації тіл», – каже вона.
Правозахисниця пояснила, в чому полягають складнощі пошуку зниклих безвісти військовослужбовців і цивільних осіб, які перебувають на окупованих територіях.
«Що стосується військовослужбовців, обставини мусять бути точно встановлені. Це якщо є прямі свідки, які бачили що військовослужбовець, на жаль, загинув. І було навіть намагання евакуювати тіло, але через оперативну ситуацію, не вдалося забрати, він буде вважатися безвісти зниклим допоки його не повернуть або шляхом роботи пошукових груп, якщо ця територія стане безпечною, або ж в порядку репатріації у випадку, якщо тіло забере ворожа сторона.
Буває ситуація часто, коли встановити точно обставини зникнення або ймовірної загибелі військовослужбовця не вдається, немає прямих свідків, може зникнути, імовірно, загинули цілою групою і це будуть, скажімо так, свідки непрямі, тобто командири, які віддавали накази на те, щоб виконувати задачі», – зазначила Бєлячкова.
«Вважався померлим, а виявився у полоні»
За словами координаторки МІПЛ, ще складніша ситуація з цивільними на окупованих територіях, які зникають. Переважно це випадки, які фіксувалися ще у 2022 році.
«Людину бачили навіть на відео, в якихось новинах, що вона сіла в автобус, це особливо стосується стареньких людей. На жаль людина потім нікуди не доїхала, й інформація про неї зникає. Що з неї сталося? Чи вона жива? Де той автобус, який їхав? Тобто це теж потребує дослідження.
Все залежить від обставин і від того, чи це військовий, чи це цивільний. По військовому більш ймовірно, інформації встановлення обставин, що насправді сталося, і де людину шукати, і на що розраховувати», – каже правозахисниця.
Втім, бувають випадки, коли люди, які вважалися зниклими безвісти, поверталися до України в процесі обмінів з російською стороною, додала Бєлячкова.
«Є обміни, де військові мали статус зниклих безвісти. Тобто по них була або непідтверджена інформація, скажімо так, яка не давала можливості змінити статус. Або взагалі не було ніякої інформації. 3 січня 2024 року 25% значилися такими, що мали статус зниклих безвісти.
Маю наразі в роботі практичний кейс, коли військовослужбовець якого повернули з полону, він в Україні з 2022 року оголошений померлим. Тобто на підставі свідчень інших військовослужбовців. Є акт, в якому відображено, що цей військовий загинув і рідні його через суд встановили факт смерті. А людина більше ніж через 3 роки повернулася з полону живою. Це не є якісь часті випадки, але вони трапляються. Це дає надію родинам інших зниклих безвісти все-таки шукати, скільки є часу для того, щоб все-таки впевнитись, що їхня людина може бути дійсно живою і може бути у полоні і щось робити для її повернення», – зазначила правозахисниця.
- У Центрі протидії інформації Ради національної безпеки і оборони України розповіли, що підконтрольні Кремлю ресурси почали поширювати повідомлення про те, що нібито російські хакери зламали базу даних Генштабу ЗСУ й отримали інформацію про «1,7 мільйона загиблих та зниклих українських військових» за час повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
- Центр протидії дезінформації заявляє, що ця інформація є фейком. Там кажуть, що його мета – деморалізувати українців, переконати світ у «виснаженості та неефективності Збройних сил України» та послабити її міжнародну підтримку.
- Президент України Володимир Зеленський 16 лютого в інтервʼю NBC News заявив, що від лютого 2022 року у війні Україна втратила загиблими понад 46 тисяч солдатів і близько 380 тисяч пораненими.
(Текст до публікації підготувала Наталка Кошелєва)
Форум