Ви можете прослухати цей текст, ми озвучили його за допомогою штучного інтелекту:
Самохідна артилерійська установка «Богдана» – чи не найяскравіший приклад розвитку оборонно-промислового комплексу України під час повномасштабної війни. Якщо у 2022 році перша українська гармата натовського калібру 155 мм перебувала на стадії випробувань, то нині ЗСУ отримують десятки таких гармат щомісяця. Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) провели день із розрахунком «Богдани» 48-ї окремої артилерійської бригади ЗСУ на Харківщині та розпитали про їхні враження від української САУ.
«Дайте небо», – запитує «Степанич», військовослужбовець 48-ї ОАБр, керуючи стареньким позашляховиком, що поспішає польовою дорогою. За мить голос в рації відповідає: «Небо чисте» – це означає, що жодного російського розвідувального БПЛА поруч немає. Машина повертає в одну з непримітних посадок, в якій захована «Богдана».
Військові розвантажують бочки з водою, а згодом надходить звична команда: «До бою!» Гармата виїжджає з укриття, робить кілька пострілів і швидко ховається, поки небо все ще залишається «чистим».
Це наше. Не дядько Сем дав чи європейці«Степанич»
«Це наше, наша гармата. Не дядько Сем дав чи європейці, от ми вам дали. Та в нас своє є!» – відповідає «Степанич» на запитання про відчуття, коли він працює зі зброєю українського виробництва.
«Другий снаряд у ціль. Ворога ми вразили, це була жива сила, піхота, зараз на нашому напрямку штурми. Ціль вражена і так щодня», – розповідає військовослужбовець 48-ї ОАБр з позивним «Святий».
За його словами, «другий снаряд у ціль» – це хороший показник влучності, адже так відпрацювати зможе не кожна гармата.
Повномасштабне вторгнення ЗСУ зустріли з однією експериментальною «Богданою» на озброєнні. Нині за публічною інформацією Україна виробляє близько 30 САУ на місяць.
Ми в ній багато часу жили просто в кабіні«Білий»
«Ми їздимо лісами, полями, ховаємося в дощ, сніг, мороз. Машина хороша, шасі хороше. Ми в ній багато часу жили просто в кабіні, різні були умови», – розповідає військовослужбовець 48-ї ОАБр з позивним «Білий».
Цей розрахунок «Богдани» вже встиг повоювати на багатьох напрямках, на півдні та сході України. Нині – на Харківщині.
«На Богдані я вже працюю більш ніж 2 роки. Показала себе доволі добре. Деякі ремонти, але все ремонтуємо, грубо кажучи, самі», – каже «Святий».
Водночас, за словами артилеристів, більш складні поломки оперативно усуває сервіс від заводу. Власне, у цьому і є велика перевага українського виробництва.
Через 5-6 годин гармата була відремонтована«Степанич»
«Було таке, що не вистачало рук. Я з хлопцями через командування зідзвонювався з сервісом, брав просто деталь, їхав до них, міг 100 кілометрів їхати, але справа в тому, що через 5-6 годин в мене вже гармата була відремонтована», – згадує «Степанич».
Ще кілька років тому синонімом самохідної артилерії була маневреність: постріл і швидка зміна позиції. Нині через російські дрони у пріоритеті – менше пересування і більше маскування.
«Рік тому ми працювали біля Нікополя, на різних напрямках стояли, там більше було переїздів, більше руху, тут змінили трошки тактику», – розповідає військовослужбовець 48-ї ОАБр з позивним «Фокс».
Його побратим «Святий» додає, що війна на різних ділянках фронту дещо відрізняється.
«На кожному напрямку треба під неї підлаштовуватись. На Донбасі більше FPV-дрони нам заважали, КАБи. Тут загроза є, але вона менша. Здебільшого проти нас працює артилерія ворога», – каже «Святий».
Попри засилля розвідувальних та ударних дронів, військові переконані: артилерія залишиться вагомою частиною поля бою.
«Дрон прив'язаний все-таки до радіочастот. Рано чи пізно спеціалісти знайдуть рішення, будуть глушити чи ще щось. А ми смикнули за шнурок і смерть полетіла вперед, і нічого вже не вдієш», – впевнений «Білий».
За роки війни, кажуть артилеристи, втома, звісно, накопичилася, але й мотивація нікуди не поділася.
«Після Бучі, Ірпеня, коли вони вже були під твоїми дверима, згадую, не хочу, щоб це повернулося знов. Тим більше, що в мене два сини, одному було 15 років, коли війна почалася, зараз 19. Тобто йому доведеться… То краще такі, як я, вже допхнемо якось це, щоб їм менше було їх знищувати», – розмірковує «Степанич». Його побратим «Білий» вважає, що старшим чоловікам психологічно на війні дещо легше, ніж молоді.
Мені легше, ніж молодим хлопцям«Білий»
«Їм би зараз жити, на гітарах грати, на мотоциклах ганяти, а вони тут сидять в бліндажах, серед лісу. Кожного дня одне і те саме. Я – вже старша людина, по собі бачу, мені легше, ніж молодим хлопцям», – каже «Білий». Але водночас додає, що одним із важливих мотиваційних моментів для військових є вчасна і передбачувана відпустка.
«У нас з відпустками проблем великих немає. Але я знаю, багато хто взагалі за рік може ні разу не поїхати. Коли людина має попереду якийсь маяк, що треба витримати місяць, два чи три, а далі буде 15 днів [відпустки], я відпочину, сім'ю побачу. Тоді, мені здається, буде набагато легше і воювати, і проблем з самовільне залишення частинибуде менше», – вважає «Білий».
Форум