«Нам потрібні тисячі інструкторів, а їх – сотні» – інструктор з такмеду Сава Чуйков

Сава Чуйков – інструктор із тактичної медицини та домедичної допомоги, відомий своєю активною просвітницькою діяльністю та практичним підходом до навчання. Він колишній патрульний поліцейський із Харкова, який з 2017 року готує цивільних і військових до дій у надзвичайних ситуаціях.

Під час повномасштабної війни в Україні тактична медицина та домедична допомога стали навичками, що рятують життя на передовій та в тилу. Водночас українська система підготовки в цій сфері досі має суттєві прогалини – від нестачі тренерів до незадовільних умов навчання. Для більшості військових курс із такмеду викладають один раз в навчальних центрах, а більшість цивільних в Україні, навіть наближених до фронту містах, не вміє надавати першу домедичну допомогу.

В інтерв’ю Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) Сава Чуйков розповів про ключові проблеми підготовки військових та цивільних, унікальні історії надання допомоги на фронnі та зміни, яких потребує підхід до навчання з домедичної допомоги.

– Саво, наш проєкт Донбас Реалії знайомий із вами з тих часів, коли ви боролися за звільнення своєї мами, яка потрапила в полон на окупованих територіях. Ця історія добре закінчилася – маму звільнили наприкінці 2019 року. Але ми якось не зауважили, що ви стали відомим спеціалістом із тактичної медицини. Можете коротко розповісти про те, як ви взагалі потрапили в цю сферу?

– Я взагалі планував стати лікарем, поступив у медичний, потім розчарувався. На якийсь час забув про цю ідею, і в 2015 році став інструктором з вогневої підготовки в Патрульній поліції. А в один із днів прийшов начальник відділу кадрів і сказав, що нам треба ще навчитись викладати й домедичну допомогу.

Ми пішли на курси, звернулися до знайомих волонтерів-інструкторів – і ось так випадково-вимушено я став інструктором з домедичної допомоги. Пізніше більше познайомився з інструкторами і військовими – почав вивчати, а потім і викладати тактичну медицину.

– Наскільки в нас зараз достатньо інструкторів з тактичної медицини, враховуючи, що ми живемо у воєнний час?

– Критично недостатньо. Я не знаю, як це правильно сказати, але дуже-дуже сильно і критично недостатньо. Їх дуже мало. Нам потрібні тисячі інструкторів, а їх – сотні. Я колись приблизно рахував, що для того, щоб підготувати, як мінімум, Сили оборони – кожного військовослужбовця по одному дню на рік – нам треба приблизно 1500–2500 інструкторів. За умови, що ці інструктори будуть працювати без вихідних. А це неможливо.

20 годин на тактичну медицину для піхотинця

– Стосовно базової загальновійськової підготовки (БЗВП) військовослужбовців. Зараз 20 годин виділяють на тактичну медицину – наскільки достатньо цього часу на БЗВП для того, щоб людина потім в бойових умовах не розгубилася і могла допомогти собі або побратиму?

– Це таке неоднозначне питання. З одного боку, скільки б годин не дали, скільки б днів не дали, будь-чого буде недостатньо. З декількох причин. Перше – навіть місяця не буде достатньо, щоб людина натренувала все до автоматизму. Людина має тренуватись постійно.

Бійці 21-ї ОМБр ЗСУ на навчанні з тактичної медицини, квітень 2025 року

Друге – все забувається. Якщо людина пройде дво- чи чотириденний курс тактичної медицини, то через місяць вона буде пам'ятати 20–30–50% інформації в кращому випадку. Тому я би тут сказав, що, як мінімум, проблема в тому, що немає повторних курсів. І часто це неможливо через бойові дії, через неможливість виведення підрозділу, через брак інструкторів зокрема.

БЗВП – це історія не про те, щоб дуже глибоко людину ввести в якусь дисципліну. Це про те, щоб дати якісь критично важливі, основні, найважливіші речі. Двох днів було б достатньо. Але, окрім того, що нам треба рахувати дні, треба також забезпечити достатню якість цього навчання, компетентність інструкторів, матеріальну базу – і за кількістю, і за якістю цієї матеріальної бази – для того, щоб люди могли дійсно всі, кожен член підрозділу, отримати якісну інформацію, засвоїти її і при цьому якомога більше відпрацювати.

На жаль, сьогодні недостатньо інструкторів, бази, умов (часто і безпекових – бо на полігоні постійно може щось прилетіти), люди змушені ховатись замість того, щоби навчатись.

Чи зникли китайські турнікети з аптечок ЗСУ?

– Багато було розмов про неякісні турнікети. Минулого року Росія завдала ракетного удару по Інституту зв'язку в Полтаві, і після того писали багато про те, що там рвалися турнікети, що вони були неякісні, китайські. Наскільки ця ситуація змінилася?

– Удар по Інституту зв'язку в Полтаві – це не єдиний випадок. Просто так сталося, що він був дуже резонансним, на жаль, і через те, що була велика кількість поранених і загиблих. Але це можна сказати і про більшість інших ударів по житловій забудові, по інфраструктурі. Ситуація погана, особливо коли про це думають вже після того, як щось прилетіло – тоді це проблема.

– Ми знайшли в деяких військових аптечках китайські турнікети, ось принесла вам показати один такий. Чи повинен він там бути?

– Його максимум – це тренувальний турнікет. Однозначно ним не можна надавати допомогу, сумнівна вірогідність, що він спрацює – це завжди буде лотерея. А ми б не хотіли, щоб це була лотерея, ми б хотіли, щоб це був гарантований результат. Тому цей точно не можна використовувати.

Стосовно ситуації (удар по інституту в Полтаві – ред.) – дали цьому широкий розголос, і принаймні всі адекватні люди задумались над цим питанням, зробили ревізії в аптечках, в медичних рюкзаках, в машинах евакуації і на складах.

На сьогоднішній день я не готовий казати, чи прописані якісь технічні вимоги до турнікетів, які поставляються в армію, але точно стали зазначати, що це має бути турнікет саме вороткового типустропа закручується за допомогою обертання воротка.

Сава Чуйков проводить тренінг з тактичної медицини для військових

– Ми маємо ще турнікет «СІЧ» (SICH), – що про нього можете сказати? Це українське виробництво.

– Так, дуже популярний в Україні турнікет – і серед військових, і серед цивільних, і серед рятувальних служб. На «швидкій» вони доволі часто трапляються. Через те, що він має трошки інший механізм фіксації воротка, комусь зручно, комусь незручно. Абсолютна більшість людей надає перевагу турнікету САТ, бо у нього є певні переваги, але у дуже багатьох людей є й SICH, багато підрозділів його використовують – і для індивідуальних аптечок, і для укладок бойових медиків, і в евакуаційному транспорті, і на «стабіках»стабілізаційні пункти біля лінії фронту, де бійцям надають першу медичну допомогу.

– Інструктори TCCCпротокол надання першої допомоги постраждалим в умовах бойових дій зазвичай не вчать його накладати. Була мова про те, що начебто він не є сертифікованим та рекомендованим. Як з цим насправді справи?

– Їх надали комітету TCCC в США, але публічної відповіді про ефективність цих турнікетів немає. З якихось причин вони їх не рекомендують. Можливо, це бізнес. Коли комітет TCCC рекомендує якийсь турнікет, це означає, що американська армія потенційно буде купувати цей турнікет. А це великі гроші.

Американська армія – дуже великий, платоспроможний клієнт. І, можливо, з цих причин вони не оприлюднюють ніякі публічні дані про ті дослідження, які провели.

Бійці 27-ї ОБрМП тренуються з турнікетом SICH, серпень 2024 року

– А в Україні ми можемо ними користуватися?

– Наскільки мені відомо, вже є сотні, можливо, вже тисячі випадків його ефективного застосування. Його точно можна використовувати.

«Бійці повинні переоцінювати поранення»

– Турнікет рекомендуються накладати на період від 2 до 6 годин приблизно, залежно від певних нюансів. Але в ситуації бойових умов зазвичай евакуація не відбувається в такий термін. І ми маємо дві проблеми з турнікетами: або вони залишаються дуже довго на людині і потім є проблема з кінцівками, або їх накладають в ситуаціях, коли не потрібно накладати, і потім теж є проблеми. Це якось вирішується – що тут можна взагалі робити?

– Проблема точно вирішується. Питанню застосування турнікетів стали приділяти більше уваги. Дуже круто, вважаю, що Командування медичних сил і основні медіа проговорили, що слід проводити такі маніпуляції, як переміщення турнікета і конверсіюзняття турнікета і заміна на інший метод зупинки кровотечі, приміром, на тампонування і компресійну пов'язку. І коли бійці не навчені, варто, щоб під час радіозв'язку або відеозв'язку їх супроводжував досвідчений медик. Для того, щоб ця проблема була вирішена, щось робиться – і робиться правильно.

Вкрай важливо застосувати турнікет тоді, коли є масивна кровотеча з кінцівок. З іншого боку, його не треба накладати, коли ви не бачите ознак масивної кровотечі. Тобто про всяк випадок, перестрахуватися – турнікет накладати не варто.

А під вогнем, коли піхотинці надають допомогу в стресі, коли по них ведеться обстріл, дрони прилітають чи робляться скиди, то вкрай важко швидко, в одязі (особливо в зимовому), зрозуміти, чи це масивна кровотеча.

І, з одного боку, є ризик не зупинити цю кровотечу, з іншого – є ризик обмежити кровообіг у кінцівці – і це може призвести до ампутації. Тому вкрай важливо акцентувати: щойно у вас з'явиться можливість, треба переоцінити цей турнікет – можливо, ви наклали його помилково.

Інструктор Командування медичних сил ЗСУ пояснює, як здійснювати заміну турнікета, липень 2024 року

Сьогодні все більше говорять, зокрема і на БЗВП, що бійці повинні бути навчені переоцінювати поранення. Навчають або перемістити турнікет ближче до поранення, або затампонувати це поранення, накласти пов'язку і фактично замінити турнікет тампонуванням з пов'язкою. Тоді якусь частину кінцівки можна зберегти, якщо евакуація затягнеться.

Це складні маніпуляції – вони потребують специфічного навчання, тренування, у них є протипоказання, через які можна людині нашкодити ще більше, в тому числі призвести до смерті. Але це роблять все частіше й частіше.

«Я б не ставив питання: «А що робити, якщо у вас немає турнікету?»

– Ви, мабуть, чули історію, коли бійці з «Азову» розповідали, як вони без турнікетів, тими засобами, які були під рукою – одягом, простирадлами – намагалися надати допомогу побратимам після удару по Оленівці. Далеко не в кожній ситуації турнікет опиняється в руках. Чому не вчать зупиняти кровотечі різними підручними засобами?

– Я б не проводив паралелі між тими людьми, котрі надавали допомогу в Оленівці, і іншими, бо причини, чому у них немає цих засобів, дуже різні. І я думаю, що бійці в Оленівці, якби у них були якісні засоби, вони б ніколи не обрали надавати допомогу підручними засобами. У них були вкрай обмежені ресурси – це жахлива ситуація, жахливі умови – і вони зробили найкраще, що могли зробити. Вони – красені, молодці.

Якщо говорити про цивільне населення або загалом про військовослужбовців, я б не ставив питання: «А що робити, якщо у вас немає турнікету?» Я б ставив питання: «А чому у вас досі немає турнікета?» Бо ДТП трапляються кожен день, скло б'ється кожен день, травми на виробництві. Я б хотів, щоб турнікети були всюди – от як у нас є банкомати, кавомашини, кондиціонери, вогнегасники, – так само, щоб були всюди аптечки з турнікетами, дефібрилятори.

Чи використовувати якісь імпровізовані засоби, чи ні – не існує однозначної відповіді. Якщо це робить досвідчена людина, котра знає, як це робити, – можливо, це спрацює. Але якщо говорити про людей, які пройшли один тренінг у своєму житті або взагалі ніколи не проходили, вони, ймовірно, не впораються. У стресі можна і реальним турнікетом не зупинити кровотечу, якщо ви недосвідчений, а про імпровізований я взагалі мовчу.

– Після Полтави чи схожих випадків ситуація змінилася? Зараз у військових аптечках вже якісні турнікети?

– Точно можна сказати, що ситуація покращилась. Точно знаю, що дуже велика кількість підрозділів, медичних служб та й просто командирів і інструкторів – звернули увагу, провели ревізію, забезпечили своїх бійців більш якісними аптечками.

Чи воно змінилося всюди і повністю – теж точно ні, бо, на жаль, досі (набагато рідше, ніж на початку «повномасштабки»), але все одно трапляються історії, що десь забрали у бійця з аптечки китайський турнікет, десь надавали допомогу неякісними засобами. На жаль, дуже багато гуманітарної допомоги, в тому числі з-за кордону, потрапляє до нас із китайськими засобами.

Переливання крові в бойових умовах

– Бойові медики – це люди, які приходять переважно не з медицини в підрозділи. Як їх готують і наскільки взагалі ця підготовка якісна зараз?

– У деяких навчальних центрах бойових медиків готують дуже непогано. На сьогоднішній день в Україні, як мінімум, є школи тактичної медицини. Деякі навчальні центри мають команди інструкторів, які проводять курси саме для бойових медиків.

Але також це і стихійно робиться, коли бойові медики в підрозділах організовують для своїх бійців курси рівня бойового медика і готують собі напарників. Волонтери багато проводять курсів саме для бойових медиків. Знову ж таки – десь це якісно, десь недостатньо якісно.

Стосовно підготовки бойових медиків саме в армії, не можу сказати однозначно – я не бачив, не готовий оцінювати. Я б хотів, щоб навчальних центрів, де готують бойових медиків в армії, і інструкторів було більше. Бо людей, здатних проводити якісні курси для бойових медиків (а це доволі складні курси), їх доволі мало.

– Згадала історію, яка кілька місяців тому трапилася, знову ж таки, з бійцями «Азову», коли бойовому медику з дрона просто в окоп скинули кров. Там хлопець був поранений – сонна артерія перебита. І медик зробив переливання крові просто в окопі. Наскільки це унікальна ситуація, і чи можна при певному рівні підготовки такі маніпуляції проводити безпосередньо в бойових умовах?

– Я не готовий сказати, чи це єдина ситуація в Україні, але вона точно унікальна. Навіть якщо десь хтось ще застосовував скидання крові з дрона – це рідкість.

Але тут важливо розуміти: перше – весь підрозділ був якісно навчений; друге – в підрозділі була певна культура комунікації, бо про це треба було домовитися і організувати; третє – окрім того, їм треба було забезпечити прикриття, щоб вони могли це виконати в цьому окопі. Евакуація – забрати цього пораненого – також треба було організувати.

Бійці «Азову» скидають з дрона в окоп бойовому медику кров для переливання пораненому бійцю, серпень 2025 року

Тобто це величезний комплекс дій, і я вважаю, що це було можливо лише тому, що до цього моменту бійців якісно навчали, командирів якісно навчали, всі розуміли цінність життя військовослужбовця, всі розуміли цінність навчання з тактичної медицини; бійці були забезпечені аптечками, кров'ю, дронами і іншими засобами, яких дуже багато було залучено до цієї операції. Тобто це дуже комплексне питання, і «Азов» – це дуже крутий приклад.

– Медик бойовий, який здійснював цю маніпуляцію, – чи він був медиком достатньо високої компетенції?

– Я не знаю особисто цього пана: чи він був бойовим медиком, чи проходив якісь курси, чи має медичну освіту, чи ні. Я бачив новину на сторінці «Азову», що його нагородили відзнакою «Найкращий європейський медик року» на міжнародній медичній конференції в Європі Combat Medical Care Conference 2025. Це найбільша європейська конференція з військової медицини в Німеччині.

Бойовий медик 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» НГУ, Володимир Риженко («Спрайт») отримує премією «Найкращий європейський медик року» в категорії «Військова медицина»

Чи продовжують у війську застосовувати наркотичний препарат – «Налбуфін»?

– Як зараз держава комплектує аптечки для військових? Є якийсь стандарт для них? Я знаю, що військові часто самі туди щось докуповують.

– Є наказ Міністерства оборони, який затверджує комплектацію аптечок. Є певний стандартизований перелік засобів, які там мають бути. Чи всюди його дотримуються – я не знаю. В принципі, більшість випадків уже виправили, і такого, що на бригаду видали китайські аптечки, я давно не чув. Суб'єктивне моє враження – у більшості підрозділів проблема з неякісними аптечками уже вирішена.

– «Налбуфін». Багато було розмов, що це небезпечний препарат, який потрібно вилучити з аптечок. Як це питання вирішене?

– В аптечках бійців не має бути ін'єкційних і взагалі жодних наркотичних знеболювальних. Наказами регламентовано, що людина, яка буде застосовувати (зокрема наркотичні знеболювальні препарати), – це має бути людина з відповідною підготовкою. Але чи є досі «Налбуфін» – я підозрюю, що, скоріше за все, десь ще він досі є. Але не треба.

На мою думку, єдина причина, чому він там є, – це те, що хтось на ньому заробляв багато грошей. Це неефективний засіб, ніде в світі дослідженнями він не регламентований і не рекомендований до застосування в разі бойової травми та й узагалі. Від нього є купа проблем.

Небезпечний препарат «Налбуфін» з аптечки військового, серпень 2023 року

«Рівень підготовки або критично недостатній, або жахливий»

– Під час війни неможливо відділяти підготовку цивільних і військових. Є свої особливості, звісно. Але є дуже багато людей цивільних, які живуть поблизу лінії фронту, в містах, куди часто прилітає, наскільки там взагалі людей готують надавати першу домедичну допомогу, накладати турнікет?

– Я б тут одразу сказав: люди, які живуть далі від фронту, теж сильно не розслабляйтесь.

На мою думку, підготовка цивільного населення, ДСНС, закладів освіти, вищої військової освіти, комунальників, медиків, студентів усіх форм навчання, виробництв – всюди рівень підготовки або критично недостатній, або жахливий, або часто ще й шкідливий, і краще б такого навчання інколи не було.

– Чому?

– Недостатньо інструкторів, недостатньо медбази, недостатньо мотивації, розуміння і знань, як грамотно побудувати навчальний процес. На превеликий жаль, досі, особливо в державних установах, у людей бажання поставити галочку десь у журналі, що всі навчені, а не дійсно всіх навчити.

Звертається якась установа, державна: «Нам треба сертифікати отримати, можна якось швидше – за пів години – порозповідали, сертифікати всім дали, ми готові заплатити навіть більше». Досі існують контори – горіть у пеклі, – але вони просто торгують сертифікатами.

Друге – є організації, які проводять неякісне навчання, і часто вони демпінгують ціни. В деяких місцях навчання просто не відбувається взагалі ніяк. І в Сумах сьогодні, і в Харківській області, і в Донецькій області досі є люди, які навіть в інтернеті не дивилися, як надавати допомогу.

Через те, що вкрай мало в Україні організацій, які проводять якісне навчання, мало й можливостей навчатися. Зараз ще багато організацій позакривалося, мобілізувалося, і курсів стало ще менше. Люди, які навіть і хочуть потрапити на заняття з домедичної допомоги, – не можуть. У багатьох містах України немає навчальних центрів, особливо в таких як Херсон, Миколаїв, Суми.

Сава Чуйков проводить тренінг із домедичної допомоги для цивільних

«На вулиці надаватимуть допомогу ті, хто опинились поруч»

– Я б хотів, щоб ініціатива навчання вже була не тільки від людей, а від бізнесу, від виробництва, від громадських організацій. Всі високомотивовані люди так чи інакше кілька курсів уже пройшли за час «повномасштабки», але вам допомогу на вулиці, можливо, будуть надавати не ці мотивовані люди, а ті, які опинились поруч.

А поруч може опинитися хто завгодно. І нам треба, щоб усі громадяни України пройшли курси з надання допомоги, щоб вони ці курси проходили постійно, бо все забувається. І треба, щоб на виробництвах, у бізнесу, у перевізників були якісні засоби надання допомоги.

– Таке взагалі можливо?

– Таке можливо. Виробник зобов'язаний платити податки. Чому ми не можемо зобов'язати виробників і бізнес організовувати для людей навчання з домедичної допомоги? Чому ми не можемо зобов'язати великі виробництва, перевізників, великі супермаркети мати засоби надання допомоги? Можемо. І це коштує небагато.

– Якась країна живе за таким алгоритмом?

– Щоб воно було ідеально – ніяка. Країна, на яку ми могли би орієнтуватись, – це Ізраїль. У них не ідеальні умови. Не всі навчені так добре, як хотілося б. Не всюди є аптечки. Але на базовому рівні укриття, вогнегасники, аптечки у них є. Базову загальну військову підготовку на строковій службі проходять усі. І навіть якщо ці люди будуть нездатні, наприклад, самостійно надавати допомогу, то як мінімум вони готові бути асистентами для «швидкої», для ДСНС.

Медики надають допомогу місцевим жителям після російського ракетного удару по Києву, 8 липня 2024 року

А сьогодні ДСНС і медики страждають через брак ресурсів і людей серед іншого, і їм важко. А навколо часто є натовп, але це люди, які не можуть нічим допомогти.

Що треба змінити в підході до такмеду?

– В ситуації, в якій ми зараз перебуваємо, що мала би робити держава, щоб з такмедом у нас у країні було все гаразд?

– Збільшувати кількість інструкторів, навчати людей якісно і грамотно передавати інформацію, бо мати класний бойовий досвід чи досвід надання допомоги – це далеко не те саме, що вміти його передати. Я б хотів, щоб держава звернула увагу на те, що людей треба окремо навчати фаховій підготовці і окремо треба навчати викладати, організовувати навчальний процес.

Вже сьогодні треба виправляти ситуацію з забезпеченням військовослужбовців-інструкторів, бо є класні бійці, але вони не хочуть переходити на посади інструкторів, бо забезпечення інструктора менше, ніж забезпечення бійця, що бере участь у бойових діях.

Він не отримує доплати за бойові, і ніхто не мотивований бути інструктором. А морально це часто складніше, ніж бути в бойовому підрозділі. Багато бійців, які спочатку були навіть піхотинцями, переходять на посади інструкторів і кажуть: «Ми хочемо назад на бойові, бо вже плавиться «кукуха».

Треба створювати умови для навчання. Чомусь вважається, що якщо це полігон, там не має бути туалета, води і так далі, бо це полігон. Якщо ви весь день думаєте про те, щоб сходити в туалет, то ваш мозок не буде сприймати інформацію. Може, я кину камінь в город якихось там генералів, але умови на полігонах жахливі – нелюдські. Немає навчальних класів. Приміщення зроблені з фанери, картону і профнастилу, які на сонці нагріваються до 80 градусів. Ніяк узагалі неможливо це провітрювати, а взимку там холодно. Кран з водою в кілометрі від цієї точки – треба пішки туди йти.

Це стосується і безпекових питань: мають бути підземні укриття і навчальні класи, бо зараз дуже багато часу витрачається на те, щоб рухатись в укриття під час кожної тривоги. І багато різних зволікань, якихось дуже «цікавих» організаційних рішень, які часто попахують «совком», які, на мою думку, треба змінювати ідейно, кардинально, із самого кореня.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:

Поділіться з нами своїм відгуком про статтю: на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви живете на окупованій території – пропонуйте теми, діліться міркуваннями через анонімну форму donbass.realii.info. Донбас Реалії працюють для аудиторії по обидва боки лінії фронту.