Коротко
- Білоруський дипломат у вигнанні Анатолій Котов зник у Туреччині 21 серпня.
- Котова раніше заочно засудили в Білорусі до 12 років ув'язнення за звинуваченням в «екстремізмі» та «змові».
- Правозахисники підозрюють, що його могли силоміць депортувати до Білорусі через неформальну співпрацю турецьких і білоруських спецслужб.
Мерхат Шаріпжан, Білоруська редакція Радіо Свобода, Роман Васюкович
У той час як світ відзначає День жертв насильницьких зникнень, зникнення у Туреччині білоруського дипломата у вигнанні Анатолія Котова нагадує сумні часи. Від Мінська до закордону режим Лукашенка звинувачують у відродженні темної тактики: критики зникають, як тільки заговорять.
Анатолій Котов зник 21 серпня, невдовзі після прибуття до Стамбулу з Варшави, де він живе у вигнанні.
За повідомленням турецького інформагентства IHA, він прибув о 13:49 та пересів на внутрішній рейс до Трабзону. Звідти, як повідомляється, він залишив територіальні води Туреччини на судні о 18:35. Усі контакти з ним обірвалися через кілька годин.
44-річний Котов мав повернутися до Варшави 24 серпня. Його родина подала заяву про зникнення до турецької поліції.
Група білоруських екссиловиків у вигнанні – ініціатива BELPOL – попередила, що Туреччина є небезпечною для опонентів білоруської влади. Торік Котова заочно засудили у Білорусі до 12 років позбавлення волі за звинуваченням в «екстремізмі» та «змові».
Представник BELPOL Володимир Жигар сказав Радіо Свобода, що білоруські спецслужби «підтримують тісні зв’язки зі своїми турецькими колегами».
«Якщо політично активний білорус із судимістю, навіть заочною, потрапляє до Туреччини, місцева влада може його одразу не затримати. Але інформацію про його прибуття передають до Мінська», – зауважив він.
Котов працює в Білоруському фонді спортивної солідарності (BSSF) – організації, що підтримує білоруських активістів і дисидентів за кордоном.
Виконавчий директор BSSF Олександр Опейкін у коментарі Радіо Свобода висловив сумнів, що турецька влада офіційно депортувала Котова.
«Для цього потрібні адвокати, документи, відкритий процес – усе це могло б зупинити екстрадицію. Більш імовірно, що це була неформальна видача – його могли затримати та вивезти силоміць», – сказав Опейкін.
«Якби він поїхав добровільно, не було б сенсу летіти через Трабзон і вирушати морем. Є прямі рейси до Мінська та Москви. Нічого в його поведінці не свідчило про нестабільність чи наміри зникнути», – додав він.
У білоруському посольстві в Стамбулі у відповідь на запит Радіо Свобода відмовилися коментувати місце перебування Котова. Польське консульство в Туреччині перенаправило запит до МЗС Польщі. Від міністерства коментарів наразі не було.
Від інсайдера до дисидента
Котов народився у Мінську в 1980 році, де здобув дипломатичну освіту і майже десятиліття працював у білоруському посольстві в Польщі. Пізніше він обіймав високі посади в Національному олімпійському комітеті, ставши його генеральним секретарем, а в 2019 році очолив оргкомітет Європейських ігор у Мінську.
До 2020 року він займав керівну посаду в Адміністрації президента Олександра Лукашенка. Але в серпні того року Котов подав у відставку на тлі безпрецедентної хвилі протестів після оголошення результатів виборів, згідно з якими Лукашенко переміг з великим відривом.
Ці результати широко оскаржували білоруси, уряди Заходу та міжнародні правозахисні організації як сфальсифіковані.
Поліція застосовує водомет проти демонстрантів на мітингу в Мінську, Білорусь, жовтень 2020 року
Котов підписав відкритого листа білоруських спортсменів із засудженням насильства поліції проти протестувальників і втік до Польщі. На момент зникнення Котов працював у Варшаві в приватній агенції та регулярно коментував події в незалежних білоруських медіа.
Зникнення Котова – не єдиний випадок зникнення білоруських опозиціонерів за кордоном останнім часом. 25 березня зникла Анжеліка Мельникова, речниця опозиційної Координаційної ради. Вона покинула Польщу з доньками, але більше не повернулася.
За словами опозиціонера Павла Латушка, її телефон з березня перебуває в мережі на території Білорусі.
У 1990-х роках, на ранньому етапі правління Лукашенка, також зникали опозиційні фігури – тоді ще всередині Білорусі.
Серед них – Юрій Захаренко, колишній міністр внутрішніх справ, якого востаннє бачили у травні 1999 року, коли його силоміць посадили в авто біля будинку в Мінську. Також зник Віктор Гончар, який зник після відвідин лазні у вересні того ж року.
Жодного з них більше не бачили.
Правозахисники та західні уряди звинуватили у причетності до викрадень високопосадовців білоруської влади.
ЄС та США запровадили санкції проти колишнього генпрокурора Білорусі Віктора Шеймана, ексміністра внутрішніх справ Юрія Сівакова та командира спецпідрозділу МВС «СОБР» Дмитра Павліченка.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Трамп закликав Лукашенка звільнити політв’язнів: три можливі сценарії ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Як у 1999-му зникали політичні опоненти Олександра Лукашенка?