Газова труба мрії для Путіна. Чому Китай і Росія навряд збудують «Силу Сибіру-2»?

На тлі гучних дипломатичних зустрічей, що відбулися минулого тижня в Китаї за ініціативою китайського лідера Сі Цзіньпіна, Пекін і Москва, здається, досягли значного прориву, оголосивши про угоду щодо будівництва довгоочікуваного газопроводу «Сила Сибіру-2».

Оголошення 2 вересня про юридично зобов'язуючий меморандум, зроблене Олексієм Міллером, генеральним директором російського енергетичного гіганта «Газпром», потрапило на перші шпальти газет і стало сигналом про поглиблення зв'язків між Пекіном і Москвою, незважаючи на тиск з боку Заходу.

Однак енергетичні аналітики, з якими поспілкувалося Радіо Свобода, висловили сумніви щодо майбутнього цього мегапроєкту, враховуючи, що ключові деталі, як-от ціна на газ, обсяг, який проходитиме через трубопровід, та хто оплатить його будівництво, все ще не визначені.

«Юридично зобов'язуючий меморандум не є договором про постачання, тому він не дає зеленого світла цьому проєкту, – каже Еріка Даунс, старша наукова співробітниця Центру глобальної енергетичної політики Колумбійського університету, в інтерв'ю Радіо Свобода. – Це створює ілюзію прогресу, але угода ще не укладена».

Навпаки, нещодавня угода, досягнута в Пекіні, здається частиною переговорів, що ще тривають, щодо амбітного проєкту будівництва газопроводу, який доставлятиме газ з російського півострова Ямал до північного Китаю через східну Монголію.

Пекін все більше посилює свій вплив на Москву після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в 2022 році та втрати нею Європи як основного ринку енергоносіїв. Китай, схоже, намагається виграти час, щоб побачити, чи поступиться Кремль у переговорах, надавши вигідні знижки, і як цей проєкт вплине на його складну конкуренцію зі Сполученими Штатами.

«Китай лише зобов'язався відкласти рішення на потім, на випадок, якщо вони вирішать, що цей трубопровід їм може знадобитися, – пояснює Даунс. – Якщо Пекін зможе отримати низьку ціну і гнучкість щодо обсягів, то це стане більш привабливим як страховика для них. Якщо ні, то у них є інші варіанти, які можна розглянути».

Чи потрібний Китаю газопровід «Сила Сибіру-2»?

Потреба Москви у запропонованому трубопроводі довжиною 2600 кілометрів є очевидною: «Сила Сибіру-2» компенсує принаймні частину ринку Європейського Союзу, який вона втратила через вторгнення в Україну.

Китай, з іншого боку, має великий вибір.

Оскільки переговори з Москвою щодо мегапроєкту протягом багатьох років то зупинялися, то відновлювалися, Пекін дотримувався стратегії диверсифікації імпорту газу, щоб уникнути надмірної залежності від одного постачальника.

Росія вже є найбільшим постачальником трубопровідного газу в країну завдяки проєкту «Сила Сибіру-1», який був введений в експлуатацію в 2019 році в межах 30-річної угоди на суму 400 мільярдів доларів, і зараз є третім за величиною постачальником скрапленого природного газу (СПГ) після Австралії та Катару, які транспортують СПГ морським шляхом.

Пекін також вжив заходів для зменшення своєї залежності від імпорту і в останні роки зробив кроки для збільшення внутрішньої розвідки та видобутку нафти і природного газу. Це відбувається водночас із масовим переходом до відновлюваних джерел енергії всередині Китаю, де компанії країни стали лідерами галузі в таких сферах, як сонячна енергетика та виробництво електромобілів.

В результаті попит на імпортний газ падає і, за прогнозами, продовжить падати в наступному десятилітті, що зменшить потребу в газопроводі «Сила Сибіру-2», який може транспортувати до 50 мільярдів кубометрів на рік. Пекін також може вирішити трохи збільшити пропускну здатність існуючих газопроводів з Росії, про що Міллер також оголосив у Пекіні, замість того, щоб будувати новий.

«Якщо його все-таки побудують, то, за найоптимістичнішими прогнозами, це відбудеться не раніше 2030 року», – сказав в інтерв'ю Радіо Свобода Джозеф Вебстер, старший науковий співробітник Глобального енергетичного центру аналітичного центру «Атлантична рада». «Це означає ще п'ять років технологічних досягнень у сфері теплових насосів, відновлюваних джерел енергії та акумуляторів, які й надалі будуть компенсувати необхідність будівництва цього трубопроводу».

До невизначеності щодо майбутнього газопроводу додається той факт, що Пекін ще не підтвердив деталі оголошення Міллера.

Китайські чиновники, як і державні ЗМІ Китаю, зберігають мовчання щодо цього газопроводу, згадуючи про переговори лише з посиланням на повідомлення російських або міжнародних ЗМІ, які цитують слова Міллера з «Газпрому». Після зустрічі Сі, російського президента Володимира Путіна та президента Монголії Ухнаагійна Хурелсуха в Пекіні китайські ЗМІ процитували Сі, який лише зазначив, що «тверда взаємозв'язаність» має бути в центрі уваги майбутніх відносин між цими трьома країнами.

Що потрібно для будівництва трубопроводу?

Бенджамін Шмітт, старший науковий співробітник Пенсильванського університету, каже у коментарі Радіо Свобода, що комерційна доцільність нового газопроводу є сумнівною і що, на його думку, нещодавні коментарі Міллера мають скоріше іміджевий характер, оскільки Кремль намагається продемонструвати «зовнішню міцність співпраці між цими двома країнами».

«Пекін не потребує цього трубопроводу, – каже заявив Шмітт, який також є старшим науковим співробітником Центру аналізу європейської політики (CEPA). – Але у них також немає причин висловлюватися про нього негативно».

Дві змінні все ще можуть змінити цей розрахунок: значні поступки Росії щодо цін і обсягів, а також зміна геополітичної ситуації для Китаю.

Що стосується ціни на газ, Міллер заявив, що вона буде нижчою за ціну, яку «Газпром» встановлював для європейських покупців, з огляду на відстані та рельєф потенційного маршруту трубопроводу до Китаю, але конкретних деталей він не навів.

Як повідомляється, Китай запропонував платити ціну, близьку до внутрішніх цін Росії, які значною мірою субсидуються. Пекін також наполягає на тому, щоб зобов'язатися купувати меншу частину від запланованої річної пропускної здатності газопроводу, яка становить 50 млрд кубометрів газу. За інформацією деяких російських інсайдерів у галузі енергетики, Китай прагне домовитися про придбання лише 50% від загальної пропускної здатності газопроводу, порівняно з типовими 80%.

Завдяки низьким цінам і гнучким зобов'язанням з боку Росії, трубопровід може стати більш привабливим для Китаю з точки зору безпеки.

На тлі поновлення конфлікту між Іраном та Ізраїлем навколо Ормузької протоки, де проходить більшість китайських поставок СПГ, а також торговельної війни між Пекіном і Вашингтоном, найбільшим світовим постачальником СПГ, російський трубопровідний газ виглядає більш надійним, ніж морські маршрути.

Китай фактично припинив імпорт американського СПГ з початку лютого, і доступ до дешевого російського газу надасть Пекіну сильну переговорну позицію, оскільки багато його інших контрактів на постачання СПГ закінчуються в 2030-х роках.

Але щоб досягти цієї мети, Пекін і Москва спочатку повинні реалізувати проєкт «Сила Сибіру-2», подолавши довготривале буксування переговорів про нього.

«Це лише слова, поки це не стане реальним проєктом», – сказав Шмітт.