Сьогодні через день проводів, Великодня померлих, згадую свою покійну бабуню, якій якраз 15 квітня виповнюється сто років...Картаю себе, бо не зміг поїхати саме зараз до неї на могилу...Правда, там близько моя мама, вона поклониться бабуні і від мене.
Дідунь же похований за сотні кілометрів на Схід від місця, де спочиває його дружина, моя рідна бабуня... А могили батька, який два терміни «відмотав» на Колимі, я й до сьогодні не знаю...Так, на превелику мою ганьбу, не знаю де ж вона і мама шукала її та не знайшла... От такі у мене проводи сьогодні... та мабуть не лише у мене...Бо доля розкидала могили моїх знайомих, друзів, по всьому великому світі...
Демографи вже давно підрахували, що померлих на Землі набагато більше аніж живих...Тому інколи кажуть, що відхід від самсари світу цього, це приєднання до більшості...Демократично виходить...Хоча іранці вважають, що людина живе допоки існує її могила...А країна – допоки існують її цвинтарі... Отож ходити на цвинтарі – це підтримувати життя у нашій пам’яті наших предків та існування країни...Не менш важливо підтримувати ці святі для нас місця у певному культурному, належному для доброї пам’яті стані...
Чому у нас сутужно з національними елітами...Бо їхні цвинтарі розкидані по всьому світі і пам’ять гасне про них без могил на Батьківщині...Оце був кілька разів на цвинтарі в Подєбрадах під Прагою, де у 30-і була Українська господарська академія, тут навчався цвіт української інтелектуальної еліти – Євген Маланюк, Юрій Дараган, Леонід Мосендз, Наталія Лівицька-Холодна, Микола Чирський, Михайло Мухин, Олена Теліга, Улас Самчук... Та на цвинтарі подєбрадському все менше могил наших українців з Вінничини , Волині, Полтавщини, Київщини ...Чехи ліквідовують їх, бо, мовляв, не впорядковані і ніхто за ними не дивиться... На самому замку в Подєбрадах, де була колись Українська господарська академія навіть маленької таблички, згадки про це немає і в середині, в місцевому музеї , навіть не знають, що тут була ця Українська академія...Винні ж – ми самі...
Оце ж і я мрію, як дурень, колись відвідати в один час могили всіх моїх найближчих...Та місце поховання свого рідного батька поки-що не знаю...Чи знайду колись...
Дідунь же похований за сотні кілометрів на Схід від місця, де спочиває його дружина, моя рідна бабуня... А могили батька, який два терміни «відмотав» на Колимі, я й до сьогодні не знаю...Так, на превелику мою ганьбу, не знаю де ж вона і мама шукала її та не знайшла... От такі у мене проводи сьогодні... та мабуть не лише у мене...Бо доля розкидала могили моїх знайомих, друзів, по всьому великому світі...
Демографи вже давно підрахували, що померлих на Землі набагато більше аніж живих...Тому інколи кажуть, що відхід від самсари світу цього, це приєднання до більшості...Демократично виходить...Хоча іранці вважають, що людина живе допоки існує її могила...А країна – допоки існують її цвинтарі... Отож ходити на цвинтарі – це підтримувати життя у нашій пам’яті наших предків та існування країни...Не менш важливо підтримувати ці святі для нас місця у певному культурному, належному для доброї пам’яті стані...
Чому у нас сутужно з національними елітами...Бо їхні цвинтарі розкидані по всьому світі і пам’ять гасне про них без могил на Батьківщині...Оце був кілька разів на цвинтарі в Подєбрадах під Прагою, де у 30-і була Українська господарська академія, тут навчався цвіт української інтелектуальної еліти – Євген Маланюк, Юрій Дараган, Леонід Мосендз, Наталія Лівицька-Холодна, Микола Чирський, Михайло Мухин, Олена Теліга, Улас Самчук... Та на цвинтарі подєбрадському все менше могил наших українців з Вінничини , Волині, Полтавщини, Київщини ...Чехи ліквідовують їх, бо, мовляв, не впорядковані і ніхто за ними не дивиться... На самому замку в Подєбрадах, де була колись Українська господарська академія навіть маленької таблички, згадки про це немає і в середині, в місцевому музеї , навіть не знають, що тут була ця Українська академія...Винні ж – ми самі...
Оце ж і я мрію, як дурень, колись відвідати в один час могили всіх моїх найближчих...Та місце поховання свого рідного батька поки-що не знаю...Чи знайду колись...